• Белая иконка facebook

Табір Вандер 2016р.

Вандер

 В одній державі, в одному дуже чи не дуже великому  місті , в багатоповерхівці чи особняку, ніхто того не знає, але жила собі одна дружня сім’я. Було в тій сім’ї троє чудових та розумних дітей. Одного разу, коли повертались вони зі школи, нашептав їм Південний Вітер, що є в сивих Карпатах чудове загадкове місце – табір «Вандер». Той, кому пощастить його віднайти, розкриє велику таємницю файного та цікавого відпочинку, міцної дружби та казковий ключ до гарного настрою. З цієї хвилі сильно закортіло дітям віднайти те місце, та не знали, з чого їм почати.

 З’явився тут Сумнів і каже:

— Дозвольте мені віднайти цей табір.

— Добре... спробуй...- погодилися діти.

 Почав Сумнів готуватися. Вибрав собі найліпшого коня, порядно озброївся, взяв із собою їсти і грошей та й того ж дня вирушив у дорогу.

Іде день, ніч... Кінь дужий, годен довго йти. Але ніде й не чути про «Вандер». Блудив більше, як рік, і дійшов до срібного мосту.

«Досить мандрувати, — подумав собі. — Повернуся додому. Але, щоб увиділи, як я був далеко, понесу з собою знак». І відірвав з мосту срібну дошку.

Вернувся додому, бреде ніби дуже замучений.

— Но, чи знайшов ти табір? — питаються діти.

— Не знайшов, але вже недалеко був від краю світу. Коло срібного мосту! Гляньте, се з нього дошка.

Оглянули її діти тай кажуть Сумніву:

— Так ми й знали. Без тебе дісталися б ми до цього мосту за якихось дві години.

Заганьбився Сумнів і пішов.

— Тепер я піду, — каже Лінь. — Побачите, що я знайду табір!

Попросила у дітей дозволу й виладилася в путь.

Ходила-блукала цілий рік. Дійшла уже до золотого мосту, а далі не захотілося. Відірвала з моста золоту дошку, вернулася додому та й показує її дітям.

— Ей, Ліне, без тебе, минулого року, дістались ми до золотого мосту лише за одну ніч. Ніколи не приведеш ти нас до «Вандера»!

 Зганьбившись, пішла геть і Лінь.

 Зрозуміли тут діти, що погані то були помічники і окрім них самих ніхто не зможе віднайти загадковий табір.

Отак в роздумах дісталися вони Інтернету. Блукаючи по ньому, довго чи ні, ніхто того не знає, натрапили вони на діда Гугла, що бавився різними сайтами. Побачив дідо наших мандрівників і питає:

-Ви чого такі зажурені?

- Шукаємо шлях до «Вандера», та таке загадкове те місце, що й ніхто не чув про нього!

- Що ж, я тiльки знаю, що той табір лежить на схiд вiд сонця й на захiд вiд мiсяця. I ви туди нiколи не доберетеся або доберетеся надто пiзно. Та є одна полонина, куди раз на 10 років злітаються всі вітри. Вони дужі, високо шугають та далеко залітають. Може, вони підкажуть Вам, як знайти той табір. Щоб доїхали до того, місця позичу Вам мого коня Модема. Як приїдете, то візьміть «мишку»,  легенько клацніть коня за вухом i відпустіть назад до мене. Та вiзьміть оцього золотого гриба, може, він Вам знадобиться.

 Втішилися діти, сiли на коня  та довго-довго їхали, аж поки нарештi добулися до великої галявини. Сіли вони помучені на траву і вже почали дрімати - аж тут сильний гул здійнявся, заколихалася трава і на галявині з'явився Південний Вітер. Запитали юні мандрівники в нього, чи бува не покаже вiн їм дороги до «Вандера».

- Я чув про нього,- вiдповiв Південний Вiтер,- але дороги туди не знаю, так далеко я нiколи не залiтав. Та прибуде зараз брат мій, Північний Вiтер, вiн дужчий за мене, далi вiє, то, може, й знає дорогу до того табору. Не встиг він того доказати коли прилітає Північний Вітер тут Південний братові й каже:

- Оці сміливці шукають «Вандер», що простирається на схiд вiд сонця й на захiд вiд мiсяця. Вони хочуть в тебе спитати, чи не знаєш ти дороги туди?

- Нi, так далеко я нiколи не залiтав,- вiдповiв Північний Вiтер.

- Та прилетить зараз Східний Вiтер, вiн куди дужчий за нас iз братом, завiває багато далi по свiту, то може й чув щось за той табір.

 Коли за короткий час з'явився Східний Вітер, Північний запитав його, чи не покаже вiн мандрівникам дороги до місця, що лежить на схiд вiд сонця й на захiд вiд мiсяця. Бо вони шукають табір, який там розташований.

- Он що,- мовив Східний Вiтер.- То це Ви? Я таки справдi багато де побував, але так далеко ще нiколи не залiтав. Знаю тільки, що той табір захований в шпилькових та шпильково – дрібнолистяних лісах. Та стривайте, є у нас ще один брат -  Західний Вiтер.  Вiн найстарший i найдужчий з нас усiх. Якщо вiн не знає, де той табір, то вже нiхто в цiлому свiтi цього не знає.

 Присіли наші герої, та раптом бачать летить Західний Вiтер. Був він такий лютий i такий холодний, що вiд самого його подиху навiть повiтря навколо крижанiло.

- Чого вам тут треба? – крикнув вiн ще здалеку так грiзно, що вони з ляку мало не замерзли в крижини.

- О, не будь такий сердитий! – сказав Східний Вiтер.- Адже я твiй брат. А це ті сміливці, що шукають табір «Вандер» на схiд вiд сонця й на захiд вiд мiсяця. Вони хочуть спитати в тебе, чи ти бував там i чи не мiг би показати їм дорогу. Вони дуже хочуть добратися туди, щоб розкрити таємниці дружби.

- Де той табір, я, звичайно, знаю,- сказав Західний Вiтер.

-Він у таємничих, сивих Карпатах, ховається в шпилькових та шпильково – дрібнолистяних лісах. Вхід туди відкритий тільки три тижні на рік. Я один-однiсiнький раз занiс туди загадкову карту. Але так стомився, що кiлька днiв зовсiм не мiг вiяти. Та коли Ви неодмiнно хочете добратися туди й не боїтеся мене, то я вiзьму Вас на спину i спробую, може, й долечу.

- О, ми хочемо туди добратися, обовязково i зовсiм тебе не боїмося.
- Ну гаразд, тодi переночуйте тут i добре поспіть. Бо дорога довга, i летiти нам доведеться цiлий день.

 Рано-вранцi Західний Вiтер збудив наших мандрівників, надувся i зробивсь такий дужий та великий, що страшно було на нього глянути. Тодi шугнув угору, аж засвистiв. Зчинилася страшна буря, що як летіла над кремезними смереками, то гойдала ними як сірничками.
 Так вони летiли все далi й далi, i все над лісами та горами. Західний Вiтер втомлювався дужче й дужче, вiн так знесилiв, що вже ледве дихав. I опускався все нижче й нижче, аж нарештi листя верхівок дерев залоскотало дітям п’яти.
- Ви не боїтеся? – запитав Західний Вiтер.
- Нi,- вiдповiли хором сміливці,- анiтрохи не боїмось.
До табору вже було недалеко, i Західному Вiтровi якраз вистачило снаги, щоб викинути мандрівників на полонину біля воріт «Вандера», що лежав на схiд вiд сонця й на захiд вiд мiсяця. А сам вiн так знесилiв, що вiдпочивав кiлька днiв, поки змiг полетiти назад додому.

 Зраділи наші хоробрі мандрівники, зупинились на хвильку, взялись за руки та й рушили до табору…

  Вчора зустрівся нам Західний Вітер, що якраз повернувся додому. Приніс до нас він вістку від наших юних сміливців. Кажуть вони, що багато ще цікавих пригод та таємниць криється в тих місцях та потрібна їм Ваша допомога.

 Тож, хлопці та дівчата! Якщо бажаєте стати добрими цімборами нашим героям та допомогти їм у пригодах, але боїтеся, що не втрафите в те місце, – не бійтесь. Бо скажу Вам по секрету, що є в році такі два дні, коли у кожного з’являється  маленька можливість потрапити до табору «Вандер». Якби закортіло Вам взнати, як то зробити,  не соромтеся, гукніть нам, то, може, ми Вам і розкажемо.

Отож запрошуємо стати частинкою легенди...